Хочу поділитися своїми спогадами про те, як мені пощастило побувати на останньому етнофестивалі "Шешори" в Карпатах.
Власне Шешори (хто не знає) - це таке селище в Карпатах, Івано-Франківська область, Косівський район. Так ось саме там кілька років поспіль проводився етнофестиваль. Влітку 2006 році відбувся останній. Надалі його перенесли до Вінницької області.
Моя подорож на "Шешори" розпочалася у згальному вагоні потягу до Коломиї. Порада тим, хто прагне гострих відчуттів - непотрібно далеко їхати чи шукати невідомого. Купіть квиток у загальний вагон потяга Львів-Рахів чи Львів-Чернівці і насолоджуйтесь екстремальною поїздкою. З Коломиї в Шешори ми їхали автобусом в компанії злісних стареньких бабусь, які просили водія "не пускати тих з їхніми парашутами". Це вони так наплічники обізвали. Коли всі бабусі утрамбувалися, зрозумілим стало, що насолодитися карпатськими пейзажами, на жаль, можливості не буде. Всі вікна щільно забарикадовано.
Коли ми приїхали в Шешори, першими у наметовому містечку в очі кидалися прапори Ямайки. То були растамани і іже з ними. Веселі мирні люди з милими засмаглими обличчями та пречудовими тамтамами, за допомогою яких вони розважали нас вночі. Це раптом якщо хтось подумав, що туди спати приїхав, то тамтами швидко йому давали зрозуміти, що він помилився.
Ми розатшувалися під розлогим деревом. З іншого боку цього дерева розташувалися панки. Це була для них фатальна помилка. Справа у тім, що ми прибули на фестиваль у компанії кількох активістів УНА-УНСО, які відразу ж зареєструвалися як охорона табору. Ось тільки панки про це не знали. Напевно навіть прапор з емблемою організації над нашими наметами їх не збентежив. І ввечері вони вирішили поспівати трохи матюкливих пісень. Наші унсовці подумали трохи, дійшли висновку, що, напевно, панки нам заважають. Тому вирішили цю проблему так - зламали панкам гітару. Крайня міра, раджу не застосовувати, якщо Ви не кремезний унсовець у камуфляжі.
Вдень можна було придбати собі вишиванку, відвідати якийсь етномайстер-клас, подивитися концептуальне кіно або просто повештатись біля сцени. Але насправді варто було піти на водоспад. Треба чесно сказати, що Шешори дійсно чарівне карпатське село. А водоспад там просто унікально прекрасний. І небезпечний трохи. Але це тільки для тих, хто багато випив або мало плавав за своє життя. Ще ми видерлися на полонину. І там були справжні гуцульські пастухи. Такі, що йдуть на довгий час у гори пасти худобу. А краєвид з полонини нереальний для людини з міських нетрів. Ти ніби опиняєшся поза межами звичного світу.
Я не музичний критик, тому скажу лише, що виступи учасників фесту були дійсно класними. Ввечері вісь народ приходив до сцени. І там, підігрітий спиртом, який турботливі місцеві жителі пофарбували варенням, розлили у пластикові пляшечки і назвали вином, увесь цей різнокольоровий натовп починав свої божевільні танці. Всі навколо були твоїми друзями, шалений вир музики, світла, темряви затягував і всі ніби відчували якусь масову ейфорію. Не буду зупинятися на таких моментах, як мій політ в річку абощо. Не буду себе ганьбити зайвий раз.
Люблю згадати собі ці останні "Шешори" в Шешорах. Хоча і тепер фестиваль проводиться. І називається так само. Краще для самих Шешорів, які є заповідною зоною, що тамтешню землю більше не топче нога нетверезого панка. І добиратися з різних куточків України та з сусідніх країн набагато легше. Але саме цей етнофест 2006 року запам'ятався мені атмосферою такої неймовірної свободи і романтики, яка можлива тільки коли ти молодий і ти в Карпатах.
Власне Шешори (хто не знає) - це таке селище в Карпатах, Івано-Франківська область, Косівський район. Так ось саме там кілька років поспіль проводився етнофестиваль. Влітку 2006 році відбувся останній. Надалі його перенесли до Вінницької області.
Моя подорож на "Шешори" розпочалася у згальному вагоні потягу до Коломиї. Порада тим, хто прагне гострих відчуттів - непотрібно далеко їхати чи шукати невідомого. Купіть квиток у загальний вагон потяга Львів-Рахів чи Львів-Чернівці і насолоджуйтесь екстремальною поїздкою. З Коломиї в Шешори ми їхали автобусом в компанії злісних стареньких бабусь, які просили водія "не пускати тих з їхніми парашутами". Це вони так наплічники обізвали. Коли всі бабусі утрамбувалися, зрозумілим стало, що насолодитися карпатськими пейзажами, на жаль, можливості не буде. Всі вікна щільно забарикадовано.
Коли ми приїхали в Шешори, першими у наметовому містечку в очі кидалися прапори Ямайки. То були растамани і іже з ними. Веселі мирні люди з милими засмаглими обличчями та пречудовими тамтамами, за допомогою яких вони розважали нас вночі. Це раптом якщо хтось подумав, що туди спати приїхав, то тамтами швидко йому давали зрозуміти, що він помилився.Ми розатшувалися під розлогим деревом. З іншого боку цього дерева розташувалися панки. Це була для них фатальна помилка. Справа у тім, що ми прибули на фестиваль у компанії кількох активістів УНА-УНСО, які відразу ж зареєструвалися як охорона табору. Ось тільки панки про це не знали. Напевно навіть прапор з емблемою організації над нашими наметами їх не збентежив. І ввечері вони вирішили поспівати трохи матюкливих пісень. Наші унсовці подумали трохи, дійшли висновку, що, напевно, панки нам заважають. Тому вирішили цю проблему так - зламали панкам гітару. Крайня міра, раджу не застосовувати, якщо Ви не кремезний унсовець у камуфляжі.
Вдень можна було придбати собі вишиванку, відвідати якийсь етномайстер-клас, подивитися концептуальне кіно або просто повештатись біля сцени. Але насправді варто було піти на водоспад. Треба чесно сказати, що Шешори дійсно чарівне карпатське село. А водоспад там просто унікально прекрасний. І небезпечний трохи. Але це тільки для тих, хто багато випив або мало плавав за своє життя. Ще ми видерлися на полонину. І там були справжні гуцульські пастухи. Такі, що йдуть на довгий час у гори пасти худобу. А краєвид з полонини нереальний для людини з міських нетрів. Ти ніби опиняєшся поза межами звичного світу.
Я не музичний критик, тому скажу лише, що виступи учасників фесту були дійсно класними. Ввечері вісь народ приходив до сцени. І там, підігрітий спиртом, який турботливі місцеві жителі пофарбували варенням, розлили у пластикові пляшечки і назвали вином, увесь цей різнокольоровий натовп починав свої божевільні танці. Всі навколо були твоїми друзями, шалений вир музики, світла, темряви затягував і всі ніби відчували якусь масову ейфорію. Не буду зупинятися на таких моментах, як мій політ в річку абощо. Не буду себе ганьбити зайвий раз.
Люблю згадати собі ці останні "Шешори" в Шешорах. Хоча і тепер фестиваль проводиться. І називається так само. Краще для самих Шешорів, які є заповідною зоною, що тамтешню землю більше не топче нога нетверезого панка. І добиратися з різних куточків України та з сусідніх країн набагато легше. Але саме цей етнофест 2006 року запам'ятався мені атмосферою такої неймовірної свободи і романтики, яка можлива тільки коли ти молодий і ти в Карпатах.
